У сине море сонце ясне тоне

По всій країні доокола сіє;

А там зозульку в гаю десь чувати,

А там дзвіночок став селом кувати,

Там в борі вітер листям шелевіє:

Пречиста Діво, радуйся, Маріє

Пречиста Діво, радуйся, Маріє!

Он молод жовняр ляг си на мураві,

Личко студене, шати му кроваві, —

Розстрілен нині; бо самий не вміє, —

Камраття яму темну му вкопали

І на спочинок бідного в ню склали;

Уже не скаже, як дзвінок запіє:

«Пречиста Діво, радуйся, Маріє...»

Пречиста Діво, радуйся, Маріє!

Під плотом сіла удовиця-мати,

До себе тулить бідне сиротяти

І плаче ревне, серденько їй мліє, —

Ба вже не плаче, вже'і не голосить:

Склонила голов — більше не підносить;

Зірниці плачуть, а дзвінок німіє...

Пречиста Діво, радуйся, Маріє.

Пречиста Діво, радуйся, Маріє!

Там онде блудить оплакана дитина,

Без тата, мами, бідна сиротина, —

Нічо не їло, душечка му мліє,

І хоче в хату, бідне, навернути,

Господар псами тровить єго, чути:

Верескло, впало, кров ся з ніжки ліє...

Пречиста Діво, радуйся, Маріє.

Пречиста Діво, радуйся, Маріє,

Бо я не можу... Вшак я маю душу —

І чути мушу, і дивити мушу,

Що тут, на світі, ах тутки ся діє;

Да як до гробу зложуть моє тіло,

Де темно, тісно, студено, зотліло,

Де нич на плаче, де усе німіє, —

Пречиста Діво, радуйся, Маріє!

Юрій Федькович Ведучий.

Старий дуб

Росте собі на околиці Піддністрян дуб. Розлого розки­нулась його крона, даючи сховок подорожнім від спеки і негоди. І щороку рясно розсипає він по землі жолуді — крупні, крохмалисті. Дуб старий-престарий. Кора на ньо­му порепана глибокими зморшками, бо був січений гро­мами і видно на ньому від них глибокі шрами.

Били його блискавиці, палили люди, бо у його ве­летенському стовбурі — величезна випалена своєрідна печера, куди можна заховатись декільком людям. А дуб вистояв і досі ронить під ноги людям свої гарячоземні плоди. Стовбур його заледве чи мо­жуть обійняти чотири чоловіки.

Не одне покоління піданістрянців пройшло під його зеленим шатром, чув старий дуб і палкий шепіт закоханих, і плач; бачив, напевне, і звитяги, і зраду.

Тож скільки від роду старому дубу? П'ятсот років, а чи вже й не більше? Одне ясно — не має він уже ровесників в усій окрузі на жадичівських та холорівських теренах.

Сто десять років тому піданістрянівці змайстру­вали на ньому дерев'яну капличку зі статуєю Божої Матері. І викарбували на ній рік посвяти: «1890». У часи комуністичного режиму войовничі атеїсти зня­ли статую, а капличку понівечили.

Мати Божа

На темнім небі срібний місяць

І Мати Божа на межі.

Сухий віночок вже не висне,

А впав і на землі лежить.

І я до чорного каміння

Припала. Не молюсь. Мовчу.

Хмарки перебігають тінню.

Зірок ласкаве миготіння.

Ти зрозумієш. Ти за сином,

Ридаючи, по світі йшла.

І ти нікого не покинеш.

Ти все така, як і була...

Ведучий.

Різдво Богородиці

Свято Різдва Богородиці християни відзначають 21 вересня. Вперше воно було запроваджене у IV столітті, коли Діву Марію було визнано як Богородицю-Теотокос. Батьків Й звали Іоаким та Анна. Це були багаті, але бездітні люди. З перших днів свого шлюбу вони просили Бога послати їм дитину. Святі Іоаким і Анна на знак великої любові до Бога заприсяглися по­святити Богові для служби в храмі дитя, яке їм Гос­подь пошле. Нарешті, після п'ятдесяти років подруж­нього життя, їх молитви почув Бог і у них з'явилася дівчинка. Щасливі батьки понесли у храм щедрі дари.

І ми згадуємо цей день та радісно святкуємо. Бо наро­дилася нам усім «Марія, ставша Матір'ю Предвічнонародженого і прийшовшого в часі на землю Творця Господа».

Пресвята Богородиця, Різдво якої ми святкуємо нині, була плодом великої віри, молитви і благочес­тя, і Сама перебувала на землі у вірі, молитві і бла­гочесті. Тож наслідуймо ці Й чесноти!

Богородице Діво,

Крізь сніги, заметілі,

Крізь вітри, буреломи

Я до Тебе молю:

«Ти почуй Україну —

Біль у змученім тілі,

Мою пісню і тугу

І молитву мою,

Дай же сили мені,

Щоб на ноги піднятись

Наздогнать свою славу

З широких степів,

Щоб радіти весні

І барвінком квітчатись,

Щоб Дніпром умиватись

Навіки віків.

Поверни моїх діток,

Моїх лелечаток,

Із далекого краю

У рідне гніздо,

Дай серцям їхнім віру —

Початків початок,

Дай умам їхнім мудрість,

Щоб подужати зло.

Щиро благаю:

"Захисти від облуд,

від лукавства й гординь".

Понад світом витає,

Доки небо і зорі,

Доки люди...

Амінь.

Галина Охоцька (Звучить духовна пісня «О, Маріє, Мати Божа»).

Ведучий.

Введення в храм Пресвятої Богородиці

Святе письмо оповідає, що бездітні Іоаким і Анна, молячись Богові, обіцяли, що, коли у них з'явиться дитина, присвятять Її Богові, тобто відда­дуть у монастир на виховання.

Коли народилася Марія, Іоаким одразу ж хотів виконати обітницю, але Анна умовила чоловіка по­чекати, поки дівчинці виповниться три роки. Вони доглядали і виховували свою маленьку донечку вдо­ма, навчали її молитися, бути доброю, покірною, лю­бити Бога всім серцем і душею.

Минуло три роки і треба було виконувати дану Богові обіцянку — віддати Її до храму, щоб там Вона вчилася, працювала, служила Господові. І ось батьки преблагословенної Марії та родичі у супро­воді хору непорочних дів і ангелів небесних попря­мували до Єрусалимського храму. Через три дні во­ни наблизились до храму.

На першу сходинку батьки поставили маленьку Марію, а далі вона пішла вже сама прямо до первосвя­щеника Захарії. Первосвященику Захарії дано було пізнати від Духа Святого, що до храму приходить май­бутня Матір Божа, яку він чекав у пишному вбранні на паперті храму, до котрого вели 15 сходинок.

Потім первосвященик Захарія познайомив Марію з ровесницями, які теж були віддані на вихо­вання в храм. Під керівництвом досвідчених настав­ників дівчатка молились, читали Святе Письмо, зай­малися рукоділлям і чекали, коли їм виповниться чо­тирнадцять років, щоб отримали дозвіл вийти за кого-небудь заміж. На дев'ятому році життя Преблагословенна Марія залишилася сиротою, помер Її батька а потім і мати.

Таким у християнському світі перед усіма нами постає живий образ Пресвятої Богородиці — образ небесної чистоти, відданості і любові до Бога. Почи­наючи з дитинства й до самого Її Успення.

Пречиста Аіво!

Пречиста Діво, — о наша Мати!

Всі ми приходим Тебе вітати,

Бо нині свято в нашій родині:

У кожнім домі, у кожній хатині!

І ми приходим — маленькі діти,

Поклін глибокий Тобі зложити.

О, Мати наша! О, райська роже, —

Що ж Тобі дати дитина може?..

Тож ми не вмієм гаразд молитись,

Але молитви будемо вчитись!

У кожну пору: вночі і в днину

Славитимемо Тебе Єдину!

За те, що світ нам у очі дала,

За те, що в душу любов послала...

Тому лиш правду будем любити —

За батька й неньку Тебе молити.

За весь народ наш, за Україну.

Будемо вчитись Тебе шукати —

Молитись, вчитись і працювати!

О дай малим нам правді служити,

Рости у правді і в згоді жити.

Дай нам для себе щастя здобути —

Твою опіку усюди чути.

Щоб всі росли ми розумні й дужі,

Щоб ясні й чисті були в нас душі

Щоб ласка Твоя на нас спливала —

Щоб Україна хосен з нас мала.

Микола Матвіїв-Мельник Ведучий.

Благовіщення

Слово «благовіщення» у перекладі означає «радісна звістка». Вона прозвучала дві тисячі років тому. Почути її довелося Пренепорочній Діві Марії із уст Архангела Гавриїла.

Одного разу, коли Пресвята Діва Марія молилася, перед Нею з'явився Ангел Божий — Архангел Гавриїл і сказав їй: «Радуйся, Благодатна, Господь з То­бою!». Пресвята Діва Марія збентежилась, побачив­ши Ангела перед Собою і почувши таке Його привітання. Тоді Архангел Гавриїл сказав їй, що Бог бачить ЇЇ побожність та чистоту серця і послав Його сказати їй, що «Дух Святий зійде на Тебе і сила Все­вишнього осінить Тебе; тому і народжене Святе на­речеться Сином Божим» (Лк. 1,35).

Пресвята Діва ще більше збентежилась від того, але покірно відповіла посланцеві Божому —Архан­гелу Гавриїлу: «Я — раба Господня. Нехай буде Мені за словом Твоїм» (Лк. 1,38).

Святкування Благовіщення Пресвятій Богородиці відбувалися з самого початку створення Христової Церкви. Свято Благовіщення Пресвятій Діві Марії вважалося за властивий початок діла спасення Гос­пода нашого Ісуса Христа.

Благовіщення

Над сонною іще землею

Напровесні лунає дзвін,

Щось скрите в тьмі ще перед нею...

Вона ж так жде, так прагне змін!

І як Марії без порока

Із неба ангел вість подав,

З левади щезла тінь глибока,

Блиск заграви на світ упав...

І як Марії без порока

Із неба ангел вість приніс,

Зашелестіла і осока,

І зашумів у сяйві ліс...

Пишається, радіє нива

В красі зелених юних рун,

Дрібних комах юрма шумлива

Танок зачала в блиску лун...

Метелики звергли кокони,

Спивають мед по довгім сні,

Цвітуть в осонню анемони

І ті пер вінчики дрібні...

Вітки знімають осокори,

Кріпшає розговір ялин,

В цілій природі дзвонять хори:

«Гряде, гряде сам Божий Син!»

Сповнилися слова Пророка,

Сповнилися слова Сибіль:

Як розійшлася тьма глибока,

Так промине неволя, біль...

До світла лине все, що Єва

У темінь трутила, у гріх...

Гряде та ясність опалева

І царство Боже — рай для всіх!

Уляна Кравченко (Звучить духовна пісня «Просимо тя, Діво»).

Ведучий.

Успення Пресвятої Богородиці В Євангелії від Іоанна повідомляється, що розп'ятий Ісус Христос, побачивши свого учня Іоан­на, сказав йому про Діву Марію: «Оце мати твоя!». І з тієї години учень узяв Її до себе (Йо. 19: 26—27). Апокрифічні джерела повідомляють про життя і ос­танні роки її перебування на землі. Після розп'яття Ісуса Христа Діва Марія жила 11 років в домі апос­тола Іоанна, по заповіту Господа, в Єрусалимі. Жи­вучи в Єрусалимі, Пресвята Богоматір відвідувала місця освячені і прославлені присутністю Господа Ісуса Христа, Його наукою, чудесами, страстями, смертю, Воскресінням і Вознесінням. Особливо лю­била Пречиста перебувати в молитві на горі Оливній («Єліонській»), де, як оповідає Святе Передання, Во­на отримала від того ж Святого Архистратига Гавриїла звістку про скору (через три дні) кончину (Чесне Успення), «зі взяттям її в Небесне Царство, де Вона має царювати з Сином Своїм і Богом нашим вічно». «А на знак того, що смерть не втримає Й в гробі, але Вона пробудиться, як би зі спокійного сну, і побачить-відчує безсмертне життя і славу в світлі Лиця Господнього, Архистратиг Гавриїл дав Пре­святій Богородиці райську галузку пальмового дере­ва, — з тим, щоб та галузка, сіяюча світлом Небес­ної Благодаті, була несена перед Пречистим Тілом Її в день поховання». Повернувшись додому, Пресвята Богоматір поставила гілку у воду, прибрала житло і почала спокійно готуватися до смерті. Пречиста Діва задумала побачити усіх апостолів. На третій день сталося чудо. Нараз стеля дому відкрилася і засяяло незвичайне сонце, від якого затьмарилися запалені свічки. Всі налякалися; в променях небесного світи­ла явився Сам Господь Ісус Христос з безчисленними силами ангелів, архангелів і інших безтілесних сил небесних і рідними праведними душами, і на­близився до Пресвятої Матері Своєї. Побачивши

Господа Ісуса, Пречиста радісно привітала Його сло­вами Боговдохновенної пісні: «Величає душа моя Господа і зрадів дух Мій Богові Спасу Моєму, що зглянувся Він на смирення Раби Своєї, бо віднині ублажатимуть Мене всі роди» (Лк. 1,46—47) і, піднявшись з постелі, поклонилася Йому. Потім, ска­завши слова Псалмопівця: «Моє серце готове, Боже, — Я буду співати та славити Тебе своєю хвалою» (Пс. 107, 2), Богоматір лягла на постіль і, як би солод­ко засипаючи, без всяких тілесних мук, передала Всесвяту Душу Свою в руки Улюбленого Сина і Бо­га Свого. Як тільки Господь прийняв на свої Пре­чисті руки душу Богородиці, зараз далася чути радісна ангельська пісня: «Радуйся, Благодатна, Гос­подь з Тобою. Благословенна Ти між жонами» (Лк. 1,28). І велично, в супроводі хорів безтілесних сил , небесних, возніс Господь Душу Вседіви в Небесні обителі».

Тіло покійної Божої Матері святі апостоли понесли до Гефсиманської печери. Тіло поклали у домовину, після чого вхід у печеру завалили великим каменем.

Ні в день Успення Пресвятої Діви, ні в день по­ховання її Пречистого Тіла не було серед св. апос­толів св. Фоми. Він прибув у Гефсиманію тільки на третій день по похороні Божої Матері. Зі сльозами глибокого жалю кинувся той учень Христовий пе­ред гробовою печерою і гірко плакав, що не удос­тоївся останнього благословення Богоматері. Бажа­ючи його потішити, апостоли вирішили відсунути камінь від отвору в гріб і відкрити його. Відкривши гроб, знайшли його порожнім. В гробу лежала лише сама плащаниця (простиня-покривало), якою Тіло Богородиці було обвите і від якої виділялися приємні пахощі. Тому поцілувавши в гробі плащаницю, вони щиро помолилися, щоб Небесна Володарка об'явила їм тайну того преславного чуда.

Свята церква святкує день Успення Пресвятої Богородиці 28 серпня.

Аіва Чистая

Мертво так... біло... Знов падав сніг:

Мертвим знов щастям дарує нас ранок,

Чисто і мертва... Не видно доріг —

Всюди той мертвий серпанок.

Сходить на землю у ризі блідій

Десь непорочная, чистая Діва.

Чом уже мертво до зустрічі їй —

Тиша скрізь біла, дрімлива?..

Ви, що посіяли квіти червоні,

Ви, що узори поклали з крови

В білому Діви хітоні?..

Мертво та біло...

Знов падає сніг...

Діва блукає у білім убранні —

Ходить, шукає безкровних доріг

В мертво-блідому тумані...

Спиридон Черкасенко

Покрова

З великих свят, присвячених Пресвятій Богоро­диці, свято Покрови є останнім. Воно відзначається 14 жовтня.

Що ж стало приводом для встановлення свята? В 910 році, за царювання Льва Мудрого (886—911), араби (магометани), вдерлися в єдиновірну нам Візантію і обложили військом її столицю Константи­нополь Неминуча погибель нависла над містом.

Побожні царгородці знали, що на Небі є «всіх скорботних Радість і пригнічених Заступниця, голо­дуючих Годувальниця і в біді потіха, хворих відвіди­ни і немічних Покров, — Марія — Мати Бога Виш­нього!» Тому всю надію поклали вони на Божу Матір і в Неї благали допомоги.

14 жовтня 910 року в західному передмісті Константинополя під час Всенічного Бого­служіння о четвертій годині ночі св Андрій та йо­го учень, блаженний Епіфаній побачили Царицю Небесну, покровительку всього світу, Пресвяту Діву Богородицю, що стояла і покривала людей своїм омофором Святий Хреститель Господній Іоанн і апостол Іоанн Богослов супроводжували Царицю Небесну,

Наступного дня про диво розповідали в усіх церквах Константинополя. Але свято так і не було встановлено

Проте через 250 років на Русі св. Церква запро­вадила його, тому що саме в цей період, як відомо, Володимиро-Суздальське князівство почало відігра­вати першорядну роль у політичному житті Русі. Князі оголосили Діву Марію Покровителькою князівства і встановили свято. За переданням святої Церкви, Пресвята Діва особливо піклується про людську душу в години смерті, коли вирішується до­ля вічного спасіння. Пресвята Богородиця є Заступ­ницею і Покровителькою всіх християн у Свого Си­на і Господа.

Покровительська сила Діви Марії є дуже вели­кою, тому приємно, що її названо Покровителькою козацтва та нашого українського війська.

Молитва України на Нозацькій могилі до Пресвятої Діви Марії

Де козацька могила

Споришем поросла,

Нахилилася Діва —

Матір Божа свята.

Де до краплі пролилась

Вірна, праведна кров,

Там Пречиста зронила

Свій всесильний покров.

Мов зоря засвітилась

У безодні ночей,

І сльоза покотилась

Із прекрасних очей.

І здригнулась калина

У тривожному сні:

І озвалась Вкраїна

У нічній тишині:

«Богородице, Мамо,

Я молюся Тобі...

Горді діти Богдана

Тут лягли в боротьбі.

Хмеля слава і доля

Тут, в доземній траві,

І цвіте моя воля

На його булаві.

Пригорни, о Маріє,

Моїх мужніх синів,

А мені дай надію

Дочекать кращих днів».

Відповіла Пречиста:

«Чую, сестро, Тебе...

Хай завжди небо чисте

Над Тобою буде,

Колоситься пшениця

Золота-золота,

Вітерець, ніби птиця,

У полях проліта.

Обняла козаченьків, що упали в бою,

І за них всім серденьком Свого сина молю.

Я китайку калини Простелю із висот —

Честь козацька не згине, Як не згине народ».

Галина Охоцька

Авє Марія!

На сірих брижах ранок забілівся,

Немов воскресла з ночі ясна мрія...

Я з думкою про Тебе з ложа звівся:

Хвала Тобі, хвала!

Аве Марія!..

Встаю, щоб знову розпочати похід

Крізь хуртовини, вихри й буревії

Зловісної безжальної епохи —

Під синій омофор!.. Аве Марія!

Благослови, Пречиста, ранній воздвиг

Моїх Спромог, що забриніли в діях

І заблищали в дні, мов срібні гвозди,

Мов ясні зорі в Твому омофорі!

Аве Марія!