Понеділок, 15.10.2018, 09:28
Піддністряни - село біля Дністра
Головна Форум Мій профіль Вихід
Ви увійшли як Гость · Група "Гості"Вітаю Вас, Гость · RSS
[ Нові повідомлення · Учасники · Правила форуму · Пошук · RSS ]
  • Сторінка 1 з 1
  • 1
Форум » Новини » Піддністряни » Історія с.Піддністряни
Історія с.Піддністряни
yonyДата: Неділя, 20.03.2011, 19:00 | Сообщение # 1
admin
Группа: Адміністратор
Сообщений: 456
Статус: Offline
Історія с.Піддністряни
Назва села ( його раніше називали - Подністряни, Придністряни ) говорить сама за себе - населений пункт розташований на березі ( лівому ) р.Дністер, на дорозі з Нового Роздолу до Ходорова. Перша письмова згадка про село датована 1497 роком, хоча в даній місцевості люди жили раніше. Велике значення для розвитку Піддністрян мав власник села - пан Ян Кароль Язвінський. У спогадах Степана Івановича Прокоп`яка, опублікованих у газеті "Новий час" у 1991 р. зазначено, що пан допомагав будувати в селі церкву, школу, громадську канцелярію та кооперативу. Також тут збудував три поверхову цегельню, готель для робітників, дво поверхову молочарню. Його чимале господарство ще у кін. XIX ст. було електрифіковане. Язвінський дуже любив природу, мандри, мав у селі гарний парк ( частково існує ), де були рідкісні дерева ( деякі збереглися ) та тварини, алеї містки та скульптури. Пан побудував у селі великий палац, стіни якого від р.Дністер були майже повністю скляними, а кімнати всередині розмальовані квітковими композиціями та пейзажами. Одним словом, Ян Кароль Язвінський запам`ятався місцевим мешканцям добрими справами.
 
yonyДата: Субота, 21.05.2011, 04:49 | Сообщение # 2
admin
Группа: Адміністратор
Сообщений: 456
Статус: Offline
ПІДДНІСТРЯНСЬКИЙ СІЛЬСЬКИЙ ПАРК – ПАМЯТКА САДОВО – ПАРКОВОЇ КУЛЬТУРИ ХІХ СТОЛІТТЯ

Львівщина - край різноманітних природних багатств, мальовничих краєвидів, великих рівнинних територій, Карпатських гір, повноводних рік. Могутні гірські вершини, квітучі поляни, старовинні парки, дрімучі вічно зелені ліси, казкові скелі й загадкові печери, неповторні своєю красою гірські озера, численні мінеральні джерела, багаті історичні пам'ятки з сивої давнини, героїчного минулого і сучасного, величні новобудови і рідкісні палаци та замки, неозорі лани, сади Поділля та Прикарпаття, широке поле для творчих пошуків і захоплюючих мандрівок.

Існування на Львівщині великої кількості садів та парків, котрі справедливо вважалися гордістю нашого краю, а сьогодні знаходяться в найкращому випадку в незадовільному стані, здебільшого в стані руйнації, спричиняє звернення до питання їх збереження та відновлення.

Про високу оцінку цих об'єктів в минулому свідчать не тільки відгуки в краєзнавчій літературі чи листи очевидців-мандрівників, але й іконографічний матеріал (літографії, гравюри, фотографії), своєрідність та неповторність цих парків обумовлювалась багатьма факторами. Клімат, сприятливий для зростання багатої місцевої рослинності та різноманітних екзотичних видів, виразний мальовничий рельєф, наявність різноманітних водних джерел —усі ці природні умови немовби були призначенні для паркобудування.

Стародавні парки є невід'ємною частиною культурної спадщини України. Вони є не лише зразками садово-паркового мистецтва, але й мають науково-пізнавальне та культурно-історичне значення.

У кожному місті чи селі є своє знаменне місце, яке формує обличчя села, надає тільки йому своєрідний (унікальний) вигляд. Це місце чи споруда має свою біографію або легенду, яка передається з покоління в покоління, і яку не без гордощів розповідають приїжджому як необхідний атрибут історії села.

Гордістю с. Піддністряни є старовинний парк, заснований шляхтичем К. Язвінським у 1830 -1840 роках. Польський шляхтич Язвінський обрав красиве місце над Дністром під будову свого розкішного палацу, навколо якого і закладено парк з дерев місцевого походження: тополя, акація біла, каштан звичайний, плакуча верба та береза, ясен звичайний, липа дрібнолиста , граб звичайний, верба ламка, клен гостролистий...

Син старого Язвінського Ян обвів палац в парку ровом, наповненим водою. Мальовничість природних умов близькість річки Дністер, внизу невеличке озеро, неподалік фруктовий сад, пасовище впритул до лугу та лісу - привернули увагу молодого Язвінського і він вирішив наповнити закладений батьком парк новими південними та іншими європейськими екземплярами дерев. Посадку дерев проводив певними групами : 4-6 дубів, 4-6 кленів, 4 модрини, 4 берези, пахучі липи, старовинні осики. Ще дотепер в парку ростуть екзотичні дерева, що є гордістю Піддністрянського парку - платан та катальпа. Розповідають, що платан граф привіз із якихось заморських країн.

Теплолюбиве дерево довго не хотіло прийматися. Та знайшовся садівник, що виплекав його. Ніхто уже не пам'ятає імені садівника, але говорять про нього з пошаною, як про людину, що зуміла пристосувати його до наших кліматичних умов.

Від річки Дністер палацові стіни були майже повністю скляними, а вниз до озера вели сходи. Стіни були викладені з білого алебастру і прикрашені різьбою. Кімнати всередині були розмальовані квітковими композиціями та пейзажами. На території парку були доріжки, посипані піском, обсаджені квітами. Біля доріжок розміщувалися лавки для відпочинку. Парк був огороджений металевою сіткою висотою в 2 метри , по якій вилися троянди. В’їзд на панську садибу закривався залізними воротами, на яких був зображений герб Язвінських "Любич" , що являв собою зображення кінської підкови на щиті, прикрашеному трьома страусовими перами. Один маленький хрестик був над, а другий - розміщений всередині підкови. Щит був червоного кольору, а зображення на ньому - срібного.

В парк нікому не можна було заходити, крім панської родини та членів служби. При дорозі в парк стояла статуя Богоматері па постаменті, перед котрою дружина пана в травні проводила молитви, так звані літанії, тобто маївки. Біля ікони зберігся камінь одного з будинків, де висічений 1857 рік і герб пана. Це засвідчує побудову з будинків саме в цьому році. Зараз статуя Богоматері є на сільському цвинтарі.

У 1910 році пан Язвінський отруївся, а його маєтки перейшли до княгині Любомирської, котра жила у Кракові.

З приходом радянської влади (1941 – 1945 рр.) палац був зруйнований. З окремих кімнат знято різьбу по дереві, яку привласнив генерал - губернатор Галичини. Останки палацу було зруйновано.

У 1950 році над селом пронісся ураган, котрий знищив частину дерев, але школярі зробили нові насадження.

Великих втрат для парку завдав ураган у 2000році. Він викорчив та поламав багато дерев. К

ожне дерево має свою історію. Сумну чи радісну. Парк став невід’ємною частиною села, живою ілюстрацією його історії.

Гармонія ландшафтів живої природи і об’єктів творчості ландшафтних архітекторів виражає собою єдність людини і природи, не тільки збагачує, приносить насолоду, а будить інтерес до пізнання, створюючи об’єкти ландшафтної архітектури, людині створює передумови власного існування. Відтворюючи основи свого буття, людина перетворює простір свого існування у свій світ, світ культури.

Сьогодні всі ми – кожен окремо і людство загалом – гостро відчули нерозривну єдність з природою. Постійно зростаюча нестача спілкування з природою в умовах нашого існування змусили згадати, що людина – це не тільки вінець природи, але й просто жива істота, яка підлягає законам природи і мусить жити у згоді з нею, а не всупереч їй.

Створені з великими труднощами, сформовані людиною в союзі з природою естетично досконалі сади і парки заслуговують ще більшої уваги, поваги до майстерності їх творців і збереження в нових умовах. Ці об’єкти також займають важливе місце в цілеспрямованому формуванні сприятливого для людини навколишнього середовища, що являє собою важливу державну проблему, тісно пов’язану з вивченням і раціональним використанням як природних ресурсів, еталонами яких служать заповідники, так і садово – паркового фонду, що є основою організації відпочинку, оздоровлення і культурно – естетичного виховання населення.

Сприймання саду чи парку потребує певних знань не тільки в галузі загальної історії, а й історії мистецтв, побуту, літератури ,поезії, розуміння природи і архітектури. Тому витвори садово – паркового мистецтва потребують не тільки дбайливого збереження, але й уважного вивчення.

Музей садово – паркового мистецтва і культури, а також постійна підтримка парку в здоровому стані – найкращий спосіб збереження пам’яті про красу і розкіш зразків садово – паркового мистецтва, яке дарує нам незабутнє естетичне враження.

Тепер парк села Піддністряни оголошений пам’яткою садово – паркового мистецтва, хоча сучасний стан парку не відповідає його значенню та статусу. Через відсутність коштів на підтримання належного рівня благоустрою, несвідоме ставлення населення (випас худоби, розпалювання багать тощо) та нерегульованості природного відновлення відбувається зміна ландшафтів, деградація всіх природних компонентів.

Важливим завданням є видалення дерев, які вже пережили свій оптимально декоративний вік, досягли критичної вікової межі і практично втратили своє естетичне значення. Слід звернути увагу на біологічну цінність старих та рідкісних дерев і для їх збереження періодично проводити лікувально – профілактичні заходи.

Потрібно також відновити первісний план парку. Цінним матеріалом для його створення є не лише збереженні до тепер дерева, але й їх рештки (пеньки, сухостої), а також свідчення очевидців та інші дані. В процесі відновлення парку важливо зберегти його історичний вигляд, закладені ідеї, стиль.

Останніми роками поряд з будівництвом нової школи на місці колишнього палацу проводилися роботи благоустрою території парку. Про те здійснюються вони епізодично і зводяться до розчищення окремих ділянок парку, видалення сухостою, скошування бурянів. Не приділяється увага відновленню первісного характеру насаджень парку, недостатньо проводяться лікувально – профілактичні заходи для збереження найцінніших із вцілілих дерев. Основний недолік цих робіт полягає у їх безсистемності, відсутності чіткого бачення та науково – обґрунтованого плану його досягнення.

Адреса:

с.Піддністряни, Жидачівський район, Львівська область, Україна.

Кізан Роман Любомирович

Піддністрянська середня школа

Науковий керівник: Хлопоніна Людмила Петрівна

Вчитель хімії та біології
 
yonyДата: П`ятниця, 12.08.2011, 07:06 | Сообщение # 3
admin
Группа: Адміністратор
Сообщений: 456
Статус: Offline
У Піддністрянах лелеки мають «батька»

Фото ЕПА Аркадій ЧОРНИЙ
Мешкає у селі Піддністрянах, що на Жидачівщині, чоловік. Не старий, але уже й не молодий, бо за спиною пилом сільських доріг вкрилося 66 років життя.
У Піддністрянах лелеки мають «батька» І не дивакувата ніби людина, бо має роботящу сім’ю – дружину, сина, невістку, внуків, справну господарку, купу роботи на полях, але має цей чоловік одне незвичне для села захоплення – бузьків. Точніше – майстрування їм хаток-гнізд. Ото упорається ґазда з безліччю роботи на обійсті, догляне коня, корову, меншу дрібноту, а тоді мерщій споглядати життя своїх улюбленців – двох пар бузьків, які цьогоріч “приписалися” поблизу його хати.

Калатання лелек, що прилітають до гнізда, чути здалеку: щойно один принесе щось, вже інший заходить на віраж. І знову чути “калать-калать-калать”. Лелечий “батько”, а звати його Іван Михайлович Мех, уже чіпляє окуляри – як там його улюбленці, чи, бува, щось не тривожить? Так і я завітав на лелечине калатання на обійстя цього чоловіка. Бузьки, незважаючи на негоду, терпляче висиджували майбутніх лелеченят, пан Іван порався по господарству, але щойно зайшлося про бузьків, ґазда ладен був говорити про них не одну годину.

- Це надзвичайно мудре створіння, - каже неквапом пан Мех. - Бо хто йому підказує, як йому летіти на зиму у таку далечінь, а навесні день у день повертатися саме туди, де він народився. Я п’ятнадцять років будував гнізда для бузьків, та чомусь все якось не виходило. Вже потім здогадався: пара бузьків, що мешкала недалечко, захопила “свою” територію і нікого ближче не підпускала. Перше збудоване мною гніздо довго пустувало – навіть попри те, що я ретельно вимостив його гіллям – прилітай і живи. Ось минулого року прилетіла самка, але одна, змагатись з парою сусідських птахів вона не могла. Так кудись і полетіла. Що ж робити, поліз я на стару грушку, спиляв гілля, акурат, аби примостити гніздо, наклав основу для гнізда. Але вже знаю, що бузьки мостимуться лише тоді, коли є місце для гнізда, і обов’язково будуть його добудовувати. Аби їм у цьому допомогти, щовечора впродовж перших тижнів після їхнього прильоту ламав прутики, акуратно розкладав їх на городі поруч із жменькою сіна. Будівельники-бузьки одразу це запримітили і хутко вибирали “матеріал”. Щойно все поносять на гніздо, я знову кладу. Робота, що й казати, кипіла – бузьки і на одному, і на другому гнізді нарешті міцно закріпились. Спершу щось трохи намагались між собою воювати, але я спеціально вилазив до гнізд і “полошив” (лякав, так у селі кажуть. - Авт.), самця. Допомогло, більше не чубляться, бо кожен заклопотаний своєю роботою.

А недавно мав клопіт. Вигнав на пасовище корову, дивлюся, а мої бузьки на грушці підскакують, мов ужалені. Бігом до них, тихенько видряпався поближче до гнізда, а там вселився рій бджіл (маю недалеко пасіку, тож не догледів). Волів би, аби рій загинув, аби лише бузьки не покинули гнізда. Бджіл вдалось позганяти, та й лелеки заспокоїлись. Обійшлося. Але знову біда – дощі і дощі, вже не знаю, чи вдасться їм висидіти лелеченят за такої холоднечі.

Люди, на жаль, ще мало дбають про тих птахів. У селі нині є вісім гнізд, хоча раніше було тільки три. Трішки б більше до них уваги, не полінуватися примостити на старому дереві гніздо, і було б їх більше. Може, жартує на завершення чоловік, тоді і дітей було б більше.
 
yonyДата: Неділя, 08.01.2012, 11:23 | Сообщение # 4
admin
Группа: Адміністратор
Сообщений: 456
Статус: Offline
У Піддністрянах впорядковують парк

Провести благоустрій пам’ятки садово-паркового мистецтва XIX ст. вирішили у Піддністрянах.

Сучасний стан парку не відповідає його значенню та статусу. За браком коштів досі неможливо було провести його належний благоустрій. Погіршувало стан парку й несвідоме, недбайливе ставлення місцевих мешканців до пам’ятки садово-паркового мистецтва.

Тому сьогодні важливим завданням є видалення дерев, що вже пережили свій вік чи досягли критичної вікової межі і втратили своє естетичне значення. Це розуміє сільський голова Петро Мандрик, тому підійшов до справи більш професійно. За його словами, свої рекомендації та погодження надали екологи. Звертатиметься увага на біологічну цінність порід рідкісних дерев, проводитимуться лікувально-профілактичні заходи. Для благоустрою вдалося залучити наразі 50 тисяч грн із природоохоронного фонду Львівської ОДА. Нині довкола парку тривають роботи із встановлення загорожі.

Довідка

Парк заснований шляхтичем К. Язвінським у 1830 -1840 роках. У ньому, окрім звичних для нас дерев (тополі, акації білої, каштанів, плакучої верби, берези, ясенів, липи дрібнолистої, клена гостролистого та інших), ростуть рідкісні екзотичні види. При закладені парку його власник проводив насаджування дерев певними групами: 4-6 дубів, 4-6 кленів, 4 модрини, 4 берези, пахучі липи, старовинні осики. Гордістю Піддністрянського парку є платан та катальпа. Розповідають, що платан граф привіз із далеких заморських країн.

На території парку були доріжки, посипані піском, обсаджені квітами. Біля доріжок розміщувалися лавки для відпочинку. Парк був огороджений металевою сіткою висотою в 2 метри, по якій вилися троянди. В’їзд на панську садибу закривався залізними воротами, на яких був зображений герб Язвінських «Любич». При дорозі в парк стояла статуя Богоматері на постаменті. У 1910 році пан Язвінський отруївся, а його маєтки перейшли до княгині Любомирської, котра жила у Кракові.

З приходом радянської влади (1941-1945 рр.) палац був зруйнований. З окремих кімнат знято різьбу по дереву, яку привласнив генерал - губернатор Галичини. Останки палацу було зруйновано. У 1950 році над селом пронісся ураган, котрий пошкодив багато дерев.


Джерело
 
nataliya_mihalchackДата: Вівторок, 17.04.2012, 14:34 | Сообщение # 5
Лейтенант
Группа: Постійний користувач
Сообщений: 3
Статус: Offline
Брати Олійники
Україна має своїх героїв, які кров’ю і потом здобували перемоги в найзапекліших боях, які свідомо йшли на смерть заради Батьківщини. І це були не тільки дорослі люди, це були молоді юнаки. Найяскравішим прикладом такого юного героїзму є бій під Крутами.
Так, як я почала говорити про героїв, тоді хочу ввести в свою роботу і розповіді-біографії про тих людей-героїв, вихідців з мого родинного села, які стали справжніми патріотами нашої держави. Спочатку я розкажу про воїнів УПА, які поховані в братській могилі в нашому селі.
Наше село Піддністряни славиться багатьма своїми героями, серед яких – Іван Дмитрович Олійник, який народився 20 листопада 1923 року. Він організував у селі підрозділ УПА, у який входили побратими з нашого села і околиць. Цей підрозділ мав іти з Піддністрян на військовий вишкіл у Карпати під командою поручника Івана Олійника. Але 14 жовтня 1944 року зрадник-односелець навів опер групу совєтських карателів на бункер, в якому були вояки. Енкаведисти вимагали здаватися, та вояки УПА відповіли на це вогнем. Сили були нерівні. Карателі закидали бункер гранатами. Загинули майже всі члени криївки (17 повстанців), крім трьох важкопоранених, яких окупанти хотіли відвезти для допитів до міста Ходорова. (Примітка: поранених було троє, а не двоє, як свідчать деякі джерела.) За селом, під лісом, потрапивши у засідку вояків УПА сусіднього села Кам’яного (тоді Чортория), карателі багнетами добили поранених. Так загинули 21 вояк УПА, молоді патріоти. Поліг і їхній командир Іван Олійник. Усі загиблі були згодом перепоховані односельцями на цвинтарі с. Піддністряни в братській могилі, де 14 жовтня 2001 року їм побудовано і освячено новий пам’ятник і благоустрій на кошти рідних братів Івана: Романа та Степана.
Ми повинні пам’ятати своїх земляків, які загинули від рук ворогів. Вони боролися за волю, за незалежність, за віру. Вони писали історію своїми подвигами.
Ще двох синів сім’ї Олійників, Романа та Степана, можна вважати героями. Ось невеликі розповіді про них.
Роман Олійник (Рахманний – його літературне псевдо) народився 1918 року. Ще в 1937 році став до лав ОУН, 1941-го вирушив у складі похідної групи на південноукраїнські терени. Ця група була зліквідована німецькими фашистськими спецорганами. Уникнувши арешту, Рахманний восени 1941 року повернувся до Львова, де продовжив навчання у Греко-Католицькій Богословській академії, яку закінчив у 1944 році з відзнакою, але на священика не висвятився, з огляду на непевний воєнний час. Через повторне повернення радянської влади до західної України в 1944 році, Рахманний емігрував разом зі своїм наймолодшим братом Степаном до Західної Європи.
Спершу була Німеччина, потім Голландія. Працював і навчався. Від 1949 року для Романа Рахманного стала рідною канадійська земля, де він одружився з Надією Хмарою, обрав свою професійну стежину – публіцистику. Від перших повоєнних літ Рахманний відразу прилучився до активної патріотичної праці. Доклав чимало зусиль до видання газети «Час», керував «Українською пресовою службою».
Науковий ступінь магістра Роман Олійник здобув у Торонтському університеті (1958 р.), а за чотири роки молодий вчений вже здобув ступінь доктора філософії в Монреалі (1962 р.). активно друкує матеріали на оборону України українською, англійською, німецькою, французькою, голландською, норвезькою, польською та іншими мовами в періодиці Європи та Америки.
Впродовж багатьох десятиліть на шпальтах періодики та окремими виданнями крокували в світ глибокі історико-публіцистичні статті, які не давали засинати українцям в діаспорі, гартували національний дух, розвінчували комуністичне засилля на українських теренах. На превеликий жаль, Роману Олійнику-Рахманному так і не вдалось повернутися на Батьківщину. У 83-річному віці помер справжній патріот України.
Роман Олійник писав: «Я народився вільною людиною від вільних батьків – громадян Української Народної Республіки. Над моєю хатою колискову співали мені гарматні стрільна батареї української артилерії, розташованої на Жидачівській горі (над річкою Стриєм)… згодом над моєю колискою зловіще блистів багнет польського наїзника і той блиск освітив у моїй підсвідомості весь жах майбутньої неволі, віддзеркаленої в пополотнілих обличчях матері й бабусі, в обличчях багатьох інших матерів, бабусь і сестер моїх ровесників».
Степан (сьогодні доктор політології, полковник армії США у відставці) – наймолодший син сім’ї Олійників. Народився 18 липня 1930 року. У рідному селі закінчив початкову школу, а також гімназійний курс для вступу до п’ятого класу і виїхав з братом Романом за кордон. У Кракові німецькі окупанти силою забрали його до табору так званих «Юнаків» – обслуги зенітної артилерії. Романові вдалося з підробленими документами звільнити Степана й під чужим іменем сховати в одному з католицьких монастирів у Баварії. Після закінчення Другої світової війни Степан переходить до табору переселенців у місті Байрет. Тут він навчається у таборовій гімназії, а в серпні 1946-го, як неповнолітнього сироту, його переселяють до США.
Тридцять п’ять років (1950-1985) Степан Олійник віддав військовій справі. Він був штабним офіцером при Комітеті об’єднаних навчальних штабів Збройних сил США. Вийшовши у відставку, займався науково – дослідною роботою з питань національної безпеки при МО США. Степана Олійника удостоєно високих військових нагород Збройних сил США, а також нагород нашої держави – грамоти Академії Збройних сил України, ордена “За заслуги ІІІ ступеня”, медаллю МО України “Знак пошани” та Почесною грамотою Міністерства освіти і науки України.
На даний час підтримується постійний зв’язок із Степаном Дмитровичем Олійником. Він наш постійний меценат і спонсор. Степан постійно вболіває за нашу школу і рідне село. Він допоміг односельцям побудувати нову школу, поповнив фонди шкільної та сільської бібліотек. Серед книг, які нам по спонсорував Степан Олійник є і тритомник Романа Рахманного “Україна атомного віку”, за яку автор був нагороджений Шевченківською премією. Є і твори із автографом самого Рахманного.
Розглянемо всі вклади братів Олійників детальніше. По-перше, це школа. Камінь під будівництво нової школи було вкладено ще дуже давно. Будівництво почалося, але значного розквіту не здобуло. Проте Олійники не пошкодували своїх заощаджень і виділили велику суму коштів, яка була витрачена на закінчення більшої половини нашої школи. І зараз вся шкільна родина прагне того, щоб назвати наш храм науки імені братів Олійників. Брати Олійники виділили кошти для відновлення могили повстанців УПА і встановлення символічної стели. Споруджена символічна могила січовим стрільцям.
На схилі свого життя Роман Рахманний написав: «Я українець-емігрант. Три ворожі окупації прожив я в рідному краю, в Україні. Не відставав я від життя – політичного, суспільного, церковного, культурного… Внаслідок воєнних дій був викинений за борт нашого корабля – Батьківщини. Як сотні тисяч моїх земляків, не повертаюся туди, хоча бажав би ні на мить не віддалятись від неї. Нині вже є можливість повернутись у суверенну Україну, та вік і стан здоров’я вже не дозволяють цього зробити». Степан Олійник, єдиний, хто залишився з усіх братів, поривається на свою батьківщину, прагне її самоствердження, бере участь у різних українських акціях, організовує різні мітинги і зустрічі українців-емігрантів, робить великі вклади в розвиток села й України.
Ось таких героїв потребує наша українська земля!

Додано (17.04.2012, 15:34)
---------------------------------------------
Поема про парк
Село Піддністряни… Мій родинний куточок на Землі… Тиха колиска мого незабутнього дитинства… Назва Піддністряни походить від розміщення села по березі річки Дністер. У всіх давніх документах назва села записана як Подністряни, тобто село заснували люди, що жили «по Дністру». Тому назва «Подністряни» історично є більш правильною, ніж Піддністряни.
Як свідчить один давній документ, у 1820 році село перейшло у власність поміщика Олександра Язвінського. Язвінський був добрим паном, його поважали його слуги та піддані. Проте він дуже часто судився з людьми та іншими шляхтичами через землі Піддністрян.
В той час було, в час перебудови держави, між землевласниками було престижно мати не тільки свій дім, свій маєток, а й будувати великі палаци. Це було ознакою великого багатства.
Як і кожний пан, Язвінський також хотів мати прекрасний маєток. Тому він побудував у селі великий палац, який відрізнявся від всіх інших панських маєтків пишністю форм, величністю, багатством прикрас. Від ріки Дністер стіни палацу були повністю скляними, а вниз до озера вели сходи. Стіни були викладені з білого алебастру і прикрашені різьбою. Кімнати всередині були розмальовані квітковими композиціями та пейзажами. Палац був оточений глибоким ровом та парком.
Цей парк заснований Каролем Язвінським у 1830-1840 роках. Польський шляхтич обрав красиве місце над Дністром, щоб укоренити своє проживання у селі. На мою думку, пан заклав цей парк не тільки для того, щоб хизуватися перед своїми друзями. Вони часто змагалися за кращі достоїнства інколи на словах, а деколи і в карти. Язвінський, побудувавши палац, хотів більше прикрасити його ззовні, тому завіз сюди різноманітні дерева і створив диво.
Часто виникає питання: звідки взялися такі рідкісні дерева в Піддністрянах? Готуючись до цієї експедиційної роботи, я вирішила дослідити цю тему. Я провела опитування серед літніх людей, які жили в ті роки і дізналася такі подробиці.
Пан любив багато подорожувати зі своєю сім’єю. Вони часто бували у південних країнах, де часто милувалися декоративними рослинами. Пан, запланувавши закласти парк, привіз звідти різноманітні екземпляри дерев. Це були такі дерева: декоративні дуби, берези, клени, пахучі липи, старовинні осики, модрини і дуже рідкісні дерева платан і катальпа.
Мені казали, що платан пан привіз із якоїсь далекої заморської країни. Спочатку це був короткий пагінець з декількома листочками, що ледь трималися на тоненькому стебельці. Теплолюбне дерево не хотіло довго прийматися в наших краях. Пан дуже переймався через те, щоб воно не загинуло, адже йому дуже подобалося воно. Побачивши муки деревця, Язвінський найняв вмілого садівника для догляду за рослиною. Квіткар довго доглядав його, кожного дня підсипав землею, підживляв, протирав листя від пилюки. З кожним місяцем деревце значно підтягувалося, вбирало соки землі і води, тягнулося до промінчиків сонця. Це дуже тішило пана і він звелів добре заплатити садівнику і відпустити його.
На даний час платан – це старе дерево. Воно тішить моїх односельчан своїм лапатим листям, яке зараз, восени, повільним вальсом падає до наших ніг. Товстий стовбур неначе показує свої суворість і довголіття.
В парку пан саджав всі дерева не абияк, а за певним правилом. Всі дерева були посаджені групами по 4 рослини. Стоять і досі ці рослини, а найкраще збереглися дотепер чотири високі модрини. Вони немов сестриці стоять одна біля одної, сплівши свої крони в пишний вінок, і тихо перешіптуються між собою про свого доброго садівника, про давні роки. Колись між ними була збудована альтанка, де пан любив відпочивати вечорами.
Росте в нашому парку і невибагливе деревце катальпа. Воно розмістилося біля старої школи і ще донедавна спостерігало за тим, як школярі граються на подвір’ї дому знань, як зрідка дивуються невимовною красою катальпи, яка дає їм тінь під час спеки і прикриває під час дощу.
Та повернемося до минулих літ. Заклавши прекрасний парк, пан, за проханням своєї дружини, поставив при його вході статую Божої Матері на постаменті. Кожного року дружина пана в травні проводила там молитви, так звані «маївки», на які сходилися віруючі жінки і діти з усього села і околиць. Та не все так стається, як ми собі заплануємо. Невблаганний час і непередбачені події знищили чудово прибране святе місце. Парк був занедбаний. Деякі дерева не витримали поневірянь і загинули. Та на все воля Божа: саму ікону Божої Матері вдалося зберегти. Це зробив парох села Піддністряни отець Євген Тарнавський. Він забрав статую до свого дому, а після його смерті вірні парафіяни поставили її на могилі священика.
Та наше село вже тепер не залишилося байдужим до парку та місця, де стояла Діва. Ми розпитали старожилів села про первинне місцезнаходження статуї, жертовні вірячи зібрали немалі кошти і… відновили прикрасу нашого села і парку. Парк також не залишився без опіки. Зараз тут розміщений спортивний майданчик і сцена, на якій теплі погожі дні жителі села проводять різні заходи та концерти. Молодь часто приходить сюди помилуватися природою, надихнутись новими почуттями, зібратися з думками. На місці зруйнованого палацу зараз стоїть ошатна школа імені братів Олійників. Вона ніби дала друге життя парку, адже учні школи прибирають у парку, насаджують нові дерева, доглядають за старими рослинами, і часто проводять там літні вечори, вслухаючись у шепіт листя, в останні вечорові пісні птахів.
Парк повністю обгороджений парканом для захисту від тварин, які могли б зашкодити рослинам. Біля парку також є озеро з кришталевою водою, яке підтримує парк своїми джерельцями.
Не лине історія в забуття, не проходять чудові спогади із сивих голів довгожителів. Молодь переймає надбання предків, збагачуючи їх своїми доробками. Величаво шумить розкішний парк. Божа Мати покриває його і все село Піддністряни своїм омофором. Люди моляться за довге існування нашої гордості. Адже ми – українці, а, отже, повинні шанувати свою історію, без якої не було б нас.


Сообщение отредактировал nataliya_mihalchack - Вівторок, 17.04.2012, 14:35
 
AmourTierДата: Неділя, 30.09.2018, 11:45 | Сообщение # 6
Сержант
Группа: Користувач
Сообщений: 13
Статус: Offline
Цікаво! smile
 
Форум » Новини » Піддністряни » Історія с.Піддністряни
  • Сторінка 1 з 1
  • 1
Пошук:

Будем вдячні за розміщення нашого лінку сайту села Піддністряни:




Всі права захищено, адміністрація сайту не несе відповідальність за дії користувачів та може не поділяти думки дописувачів.
Використання матеріалів з даного сайту, можливе, лише при умові розміщення гіперпосилання на ресурс:http://piddnistryany.at.ua