|
|
"ПЕРШІСТЬ ХОДОРІВЩИНИ"
І - Ліга
4-тур
1.06.2014 15:00
стадіон "Оболонь" с.Піддністряни
ФК"Дзвін"
Піддністряни
vs
"Ватра"
Вовчатичі
До матчу залишилось:
|
 |
|
|
"ПЕРШІСТЬ ХОДОРІВЩИНИ"
І - Ліга
3-тур
25.05.2014 14:00
стадіон Старі Стрілища
"Промінь"
с.Старі Стрілища
1 - 1
"ФК Дзвін"
с.Піддністрянии
|
|
|
 |
Каталог статей |
 |
Володимир Гунців – дорога життя (з історії новороздільської сім’ї)
Володимир Гунців – дорога життя (з історії новороздільської сім’ї)
Притча про те, що
чоловік за своє життя повинен зробити три справи – виростити сина,
побудувати будинок та виростити сад – повністю відповідає життю мого
тата – Гунціва Володимира Васильовича.
Народився тато
в селі Піддністряни на Жидачівщині на мальовничому березі р. Дністер в
західній Україні, яка перебувала тоді під владою польського режиму, в
сільській господарській сім’ї. Історія села сягає далекого 1497 року. З
малих літ праця була невід’ємною частиною татового життя, так як в мого
діда були і наділи землі, і косовиця і ліс у приватній власності.
Господарський двір нараховував тваринницьке господарство – корови,
вівці, птицю. Виховання працею в багатодітній родині велося змалечку.
Але дітям давалася і шкільна освіта. Спочатку було навчання в сільській
школі. Коли почалася Велика Вітчизняна війна, татові було 10 років. Дуже
чітко тато пам’ятає і гітлерівську окупацію, і боротьбу на місцевому
рівні за самостійну Україну між представниками радянських властей та
воїнами ОУН –УПА. Але розповіді про ті події я почула з татових уст вже в
роки незалежної України. І про те, що в селі в нерівному бою з
кагебістами загинуло 20 молодих хлопців, пам’ятник яким зараз стоїть в
с. Піддністряни. І про те, що садибу з господарськими дворами діда
Василя Гунціва було спалено радянськими військами за те, що старший син
не бажав служити в радянській армії.
Під час війни і після батько
ходив до школи в Ходорів, здебільшого ходив пішки за 10 км. Після
закінчення школи поступив в Стрий в Залізничне училище № 1 (ЖУ-1), яке
було організовано на базі Стрийського паровозоремонтного заводу
Львівської залізниці. Здобув спеціальність залізничника. Працював в
Самбірському залізничному депо. Спочатку на паровозі. Потім – служба в
рядах військово-морського флоту чотири роки. Служба була важка – на
Північному флоті, на Новій землі. Тато розповідає, що в тих місцях не
було ніяких умов для життя – вічна мерзлота, полярні ночі, сильні
морози, ніякої рослинності. Продукти харчування завозилися кораблями по
морю під час навігації.
Під час навчання, військової служби і все
наступне життя тато займався спортом – футбол, волейбол, легка атлетика.
В домі батьків до цих пір зберігаються нагороди з різних змагань.
Після служби тато вернувся в рідне село.Тут познайомився з молоденькою
медсестричкою, яка після закінчення Стрийського медучилища працювала в
здоровпункті с. Піддністряни. Але це зовсім інша історія, яка
продовжується вже 55 років.
Склалася молода сім’я в 1956 році. Саме
в цей час за 8 км від рідного села будувалося молоде місто, яке було
засноване біля родовища сірки – Новий Розділ. І батькові запропонували
роботу на сірчаному комбінаті в залізничному цеху. Тато, відмовившись
від роботи в Самборі, куди кликали його після армії, пішов працювати на
комбінаті в Новому Роздолі, а мама стала однією з перших медичних
працівників міської лікарні, яка започаткована з медпункту с.
Берездівці. Все наступне трудове життя мама пропрацювала на одному місці
– акушеркою жіночої консультації міської лікарні. До цих пір жінки,
вітаючись з мамою, дякують їй за професійну працю. В 1958 р. в молодій
сім’ї народився первісток – син Юра, а в 1963 р. народилася я – донька
Людмила.
32 роки віддав тато праці на Роздільському
гірничо-хімічному комбінаті «Сірка». Спочатку на паровозах, потім на
великих та малих тепловозах. Кидав вугілля в топку паровоза, потім,
закінчивши курси, отримав кваліфікацію машиніста тепловозу. Всі роки
важка праця в нічні зміни, на великому транспорті, зв’язана з шумом та
сильними вібраціями. Потребувалася посилена увага, відповідальність, щоб
робота була без аварій, які часто бувають на залізниці. Закінчив тато
Роздільський політехнікум. Кликали його на денну роботу на управлінську
посаду, але він залишився вірним своїй професії. Не раз їздив в різні
міста тодішнього Радянського Союзу - Брянськ, Тбілісі, Баку і т.д. - за
новими тепловозами або відвозив техніку на ремонти. Величезна кількість
сірчаної руди була транспортована залізничним транспортом під
управлінням батька. За високі досягнення тато нагороджений багатьма
відзнаками тодішнього державного ладу, зокрема, орденом Трудового
Червоного Прапора, визнаний громадянином з особливими заслугами перед
Україною. Згодом, набувши досвіду в професії, тато викладав на курсах
машиністів Багато молодих завдячували йому в досягненні навиків у
професії. Працював тато і в громадських організаціях – немало
працівників завдяки татовим втручанням отримали житло. Все трудове життя
– скромність, чесність, відповідальність, справедливість – основні риси
характеру тата.
Відвідав тато багато зарубіжних країн по
туристичних путівках від комбінату. Вже в часи перемін державного ладу
довелося йому побувати і в далекій Австралії, куди під час
німецько-гітлерівської окупації потрапив його старший рідний брат
Дмитро. Зустріч через 47 років вже літніх людей залишила незгладимий
слід в пам’яті тата.
Протягом всього життя тато проніс звичку до
фізичної праці, оскільки щиро впевнений, що праця – це життя людини.
Своїми руками збудував дім в рідному селі, посадив садок, який своїми
плодами тішить дітей та внуків. Дали можливість синові і доньці здобути
вищу освіту. Син Юрій закінчив Київську політехніку по спеціальності
інженер-наладчик точних приладів. Працював у Миколаєві на величезному
Чорноморському кораблебудівному заводі настройщиком приладів на
кораблях. Ходив в море на випробовування. Працював на випуску велетня
«Сагайдачний». Але коли розпався Союз, спеціаліст такого рівня став
непотрібний Україні і Юра змушений шукати заробітку для сім’ї за
кордоном. На сьогодні вже багато років він працює в Португалії, де його
дуже цінять роботодавці за відповідальне ставлення до праці. Виховали
вони з дружиною двох дітей – доньку Олександру, яка зараз навчається в
університеті м. Дортмунд, та сина Андрія , який закінчив Миколаївський
кораблебудівний інститут. Донька Людмила закінчила Львівську політехніку
і вже багато років трудиться на бухгалтерській ниві в рідному Новому
Роздолі. Мають з чоловіком двох дітей: сина Юру, випускника факультету
міжнародних відносин ЛНУ, та доньку Іру, студентку ЛНУ.
Тато навчив
нас, своїх дітей, вмінню працювати, почуттю відповідальності та
відданості справі, якою займаєшся. Наш тато - «золоті руки»: за що не
візьметься, все зробить по-чесному і на совість. Вірним супутником життя
для тата була і є наша мама – Зіна Мусіївна. Мама походить з
благодатних Шевченківських країв. В 14 років опинилася на
західноукраїнських землях і відтоді пов’язала все життя з цим краєм.
Завдячуючи мамі в нашому домі завжди був порядок, смачно пахли з кухні
приготовані страви. Один з багатьох спогадів дитинства: неділя, мама
ліпить вареники, тато готує піджарку. Потім ми дружно сідаємо до
сніданку. Батьки по можливості багато часу в дитинстві проводили з
дітьми. Особливі спогади про поїздки до Чорного моря на відпочинкову
базу від комбінату. Тато добрий плавець, не раз я, сидячи на березі,
тривожно споглядала, як він запливав на заборонену зону аж за буйки.
Любили їздити за малиною, грибами в ліс. Батьки завжди підтримували наше
захоплення спортом: Юра серйозно займався в спортшколі футболом, я –
волейболом. Водночас вдома існувало правило – добре навчатися в школі.
Давно тато і мама вийшли на пенсію і проживають в селі. В їхній садибі
завжди порядок у всьому, не зважаючи на те, що обоє досягли поважного
віку: татові 23 вересня виповнюється 80 років, а мама крокує до
75-ліття. Багато квітів, багато городини, багато садовини, багато
закруток - консервацій. Все потребує праці. Іноді хвороби нагадують про
себе, але батьки знову і знову беруться до роботи. А ми, діти та внуки,
тішимося, що можемо приїхати до них просто так - допомогти по
господарству, на Різдво, Великдень, сімейні свята. І завжди відчути
теплу батьківську зустріч, послухати мамині поезії, яких наскладалося
вже товстий конспект, поїсти смачної куті, пампушків.
В день
80-літнього ювілею хочемо побажати татові здоров’я, наснаги в його нових
планах, довгих років життя. Цього ж року виповнюється 55 років
подружнього життя наших батьків. Проживіть в здоров’ї та взаєморозумінні
ще багато спільних років життя, дорогі наші тато і мама, бабуся та
дідусь! Низький уклін Вам за Вашу непосидющу вдачу та невтомну працю!
Людмила МЕЛЬНИК (ГУНЦІВ)
|
| Категорія: Статті нашого села | Додав: Vova (25.03.2012)
|
| Переглядів: 831
| Рейтинг: 0.0/0 |
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі. [ Реєстрація | Вхід ] |
 |
Copyright MyCorp © 2024 |
 |
|
 |
Статистика |
 |
|
Онлайн всього: 1 Гостей: 1 Користувачів: 0 |
|
|
